Законом України від 28.12.2014 №71-VIII встановлено мораторій на проведення у 2015 та 2016 роках перевірок суб’єктів господарювання із обсягом доходу до 20 млн. Втім дія такого «мораторію» не є абсолютною та має винятки, якими користуються контролюючі органи. Серед таких винятків – проведення перевірок за рішенням судів та відповідності до вимог Кримінального процесуального кодексу України. Тобто, при прийнятті рішення про проведення перевірки судом, така перевірка може бути проведена, а дія «мораторію» не розповсюджується.

Незважаючи на обставини кримінального провадження подібними судовими рішеннями призначається комплексна перевірка платника податків, а не перевірка обставин, потреба у з’ясуванні яких дійсно виникла під час судового провадження. У багатьох випадках мотиви призначення таких комплексних перевірок є незрозумілими, оскільки мотивувальна частина судових рішень вказує на необхідність перевірки операцій за певними контрагентами, а не всієї діяльності підприємства протягом певного періоду.

Втім, незважаючи на відсутність мотивів суди призначають комплексну перевірку. Процесуальної можливості оскаржити таке рішення суду у платника податків немає. Стаття 309 Кримінального процесуального кодексу України серед виключного переліку ухвал слідчого судді, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку не містить ухвалу про призначення перевірки.

Можливими шляхами убезпечити себе від необґрунтованого примусу для платника податків є:

1) не допуск до проведення перевірки та одночасне оскарження наказу про проведення перевірки.

2) частковий допуск до проведення перевірки, а саме надання лише тих документів, про які іде мова у мотивувальній частині рішення. Тобто, має місце не лише буквальне прочитання резолютивної частини судового рішення у якому призначається комплексна перевірка за період часу, а розуміння такої резолютивної частини у нерозривному зв’язку із її мотивами.

У разі не допуску до проведення перевірки, платник податків ризикує отримати постанову суду про арешт свого майна відповідно до п. 94.2.3 Податкового кодексу України. Втім, з метою убезпечити себе від можливого арешту, платник податків може оскаржити наказ про проведення перевірки Оскільки у такому випадку буде мати місце спір про право на проведення перевірки, що є підставою для відмови у прийнятті судом подання контролюючого органу щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна відповідно до п.2 ч.5 ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства України. З цього приводу ВАСУ у листі від 02.02.2011 № 149/11/13-11 зазначив:

«Спір про право наявний у разі, коли платник податків висловлює незгоду з рішенням податкового органу, що було підставою для виникнення обставин для внесення відповідного подання. Наприклад, платником податків оскаржено до суду рішення про застосування адміністративного арешту (пункт 94.11 статті 94 Податкового кодексу України); оскаржено податкове повідомлення-рішення…».

У контролюючого органу є лише 96 годин для підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту. А справи про оскарження рішень про проведення перевірок розглядаються значно довше.

Навіть у разі, якщо наказ про проведення перевірки не було оскаржено, платник податків може оскаржити рішення про накладення адміністративного арешту, що також становить собою спір про право, і як наслідок, перешкоджає винесенню рішення суду про обґрунтованість арешту.

Додатковим ризиком повного недопуску до проведення перевірки, яка призначена згідно з рішенням суду, також можливе ініціювання кримінального провадження за ст. 382 Кримінального кодексу України «Невиконання судового рішення». Рішення суду про проведення перевірки набрало законної сили, при цьому службова особа платника податків не виконує його приписи. Тому, формально наявний склад злочину принаймні для ініціювання кримінального правопорушення.

Тому, більш доцільно надати частковий допуск до проведення перевірки та більш вузько «розуміти» резолютивну частину рішення суду про проведення перевірки. А саме, тлумачити його так, що суд вважав за належне перевірити операції з конкретним контрагентом, а не здійснити комплексну перевірку фінансового-господарської діяльності платника податків. Одночасно із цим, таку позицію потрібно пояснити у відповідному зверненні до контролюючого органу.

При частковому доступі до проведення перевірки втрачається можливість повного оскарження наказу про проведення перевірки. Оскільки, якщо посадових осіб допущено до проведення перевірки, вважається, що рішення про її проведення (наказ) є фактично реалізованим, а тому дане рішення оскаржуватись не може. Така позиція міститься у рішенні Верховного Суду України від 24.12.2010 у справі №21-25а10 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/14222170).

Втім, навіть при частковому доступі залишається ризик застосування арешту майна платника податків. Положення п. 94.2.3 Податкового кодексу України однією з підстав накладення арешту вказує відмову платника податків від допуску до проведення перевірки.

Убезпечити себе від арешту, платник податків може подавши позов про скасування рішення контролюючого органу про накладення арешту. У такому випадку буде мати місце спір про право, що є підставою для відмови у прийнятті судом подання контролюючого органу щодо підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна у порядку ст. 183-3 Кодексу адміністративного судочинства.

Частковий допуск посадових осіб контролюючих органів може надати платнику податків додаткові аргументи у спорі про скасування рішення про арешту, оскільки допуск був наданий, і питання полягає лише у тлумаченні рішення суду про проведення перевірки всі частини якого становлять його невід’ємну частину.

З великою вірогідністю можна прогнозувати продовження мораторію на проведення перевірок і у 2017 році. Тому, проблеми з проведення комплексних перевірок у порядку п. 78.1.11 Податкового кодексу України будуть залишатись актуальними і надалі. Тому, компанія TaxResearch&Planning проаналізувала судову практику при призначенні подібних перевірок та підготувала відповідний огляд.